“Дорослі, дайте нам прожити своє життя!”
Привіт! Мене звуть… Хоча, з рештою, це не важливо. Як не важливо хлопчик я чи дівчинка. Мені…
Нехай буде 14 років, плюс мінус 2 роки. Я живу в прогресивному світі. Так я, як і більшість підлітків, залежу від своїх гаджетів. Це відбувається тому, що я не можу знайти спільну мову з вами дорослі! Я хочу щоб ви сприймали мене як рівного собі. Бо як вдома щось треба зробити, так ти вже дорослий(а), а як я прошу відпустити на прогулянку з друзями – так ти ще маленький(а).
Дорослі, будь ласка, почніть мені довіряти! Я знаю, ви хочете вберегти мене від можливих помилок. Але як я тоді здобуду досвід якщо буду імітувати кімнатну рослинку? Я ж буду зовсім не адаптований до зовнішнього світу! Але самостійно мені то складно. Я без Вас не впораюся.
Ось декілька речей, які я маю вміти:
1. Приймати самостійні рішення.
2. Відповідати за свої вчинки.
3. Розуміти ціну речей (не лише в матеріальному плані)
4. Не боятися пробувати щось нове. Навіть якщо не вийшло з першого разу – не кидати справу.
5. Навчитися довіряти людям і вибирати собі друзів…..
Це далеко не все чому ви можете мене навчити. І я хочу щоб мене навчили. Але, шановні дорослі, пам’ятайте, що підліток почне чути вас лише тоді коли це буде порада. Бо коли пояснення йде в форматі “Бо так правильно!” виникає питання – а для кого так правильно? Не бійтеся, що ваша дитина наб’є синців і отримає шрами.
Згадайте себе в їх віці. І зараз більшість така: “Ми не були такими в їх віці!” Звичайно, ви були іншими. Запитайте своїх батьків, братів, сестер, та будь кого хто може пам’ятати вас такими. Вони нагадають вам. Наша підсвідомість, за для нашої безпеки, багато чого витісняє. Та зараз не про те.
Дорослі, будь ласка, дозвольте нам жити наше життя. І перестаньте втілювати в нас те, що не встигли або не змогли зробити ви!